Спектакль «Сирано де Бержерак» в Театре на Малой Бронной

На практических занятиях по украинскому языку, к счастью, мы не только изучаем грамматику, но и знакомимся с культурой и искусством Украины. В рамках темы «Кино и театр» мы готовим презентации о самых известных украинских актерах, известных не только у себя на родине, но и далеко за ее пределами. В этот список попали Богдан Ступка, хорошо известный российскому зрителю по фильмам Владимира Бортко («Тарас Бульба»), Дмитрия Месхиева («Свои»), Олега Погодина («Дом») и многим другим, Анатолий Хостикоев и Ольга Сумская (сериал «Роксолана»), Алексей Богданович (сериал «Украденное счастье» и др.). И нам посчастливилось посмотреть видео с монологом Сирано де Бержерака на украинском языке в исполнении народного артиста Украины Алексея Богдановича, служащего в Национальном драматическом театре им. Ивана Франко. Нас настолько тронула игра актера и украинский перевод пьесы французского романтика Эдмона Ростана, что мы не только перевели монолог на русский, но спустя несколько минут, уже искали, где можно посмотреть эту пьесу в Москве, а затем, недолго думая, дружно купили билеты в Театр на Малой Бронной. Спектакль режиссера Павла Сафонова нам запомнился остроумными репликами Сирано, над которыми мы искренне смеялись (жаль только, что не весь текст актеру удалось донести до зрителей), а потом обсуждали необычное художественное оформление, например, что значила огромная каменная ступня на сцене? Герои были живые, характерные, нам запомнились исполнители даже эпизодических ролей. Обсудив образ поэта Сирано, созданного Григорием Антипенко, мы сошлись во мнении, что в целом роль актеру удалась, но с некоторыми нюансами. 

А вот Роксана Ольги Ломоносовой у нас не вызвала сопереживания. Она будто не любила ни Сирано, ни Кристиана, ей нравилось только получать и читать письма с прекрасными стихами. Мы так и не поняли, почему Сирано вообще ее любил. Развязки тоже не получилось. К финалу появилось предчувствие надвигающейся грозы: напряжение росло, хотелось, чтобы наконец «рвануло», но катарсис мы так и не испытали. Даже как-то обидно. Тем не менее после просмотра спектакля у нас появился повод поговорить о красоте внешней и внутренней, о чести, об искусстве. А еще мы обязательно прочитаем эту пьесу на русском и украинском языках, чтобы, во-первых, насладиться строками, которые даже спустя века находят отклик в сердцах читателей, а во-вторых, попрактиковаться в переводе. 

 28 травня 2021 року студентки 2 курсу перекладацького факультету та випускники-політологи МДЛУ, які вивчають українську мову як другу іноземну, відвідали Театр на Малій Бронній та подивилися виставу за п’єсою Едмона Ростана «Сірано де Бержерак». 

А до чого тут українська мова та українська культура, запитаєте ви? А все дуже просто. На практичних заняттях з української мови, на щастя, ми не тільки вивчаємо граматику, а й знайомимося з культурою і мистецтвом України. У рамках теми «Кіно і театр» ми готуємо презентації про найвідоміших українських акторів не тільки у себе на батьківщині, але й далеко за її межами. У цей список потрапили Богдан Ступка, добре відомий російському глядачеві за фільмами Володимира Бортка («Тарас Бульба»), Дмитра Месхієва («Свої»), Олега Погодіна («Дім») тощо, Анатолій Хостікоєв і Ольга Сумська (серіал «Роксолана»), Олексій Богданович (серіал «Украдене щастя» тощо). І нам пощастило подивитися відео з монологом Сірано де Бержерака українською мовою у виконанні народного артиста України Олексія Богдановича, що служить у Національному драматичному театрі ім. Івана Франка. Нас настільки зворушила гра актора та український переклад п’єси французького романтика Едмона Ростана, що ми не тільки переклали монолог російською, але за кілька хвилин вже шукали, де можна подивитися цю п’єсу в Москві, а потім, недовго думаючи, дружно купили квитки в Театр на Малій Бронній. Спектакль режисера Павла Сафонова нам запам’ятався дотепними репліками Сірано, над якими ми щиро сміялися (шкода тільки, що не весь текст акторові вдалося донести до глядачів), а потім обговорювали незвичайне художнє оформлення, наприклад, що значила величезна кам’яна ступня на сцені? Герої були живі, характерні, нам запам’яталися виконавці навіть епізодичних ролей. Обговоривши образ поета Сірано, створеного Григорієм Антипенком, ми зійшлися на думці, що в цілому роль акторові вдалася, але з деякими нюансами. 

А ось Роксана Ольги Ломоносової у нас не викликала співпереживання. Вона ніби не любила ні Сірано, ні Крістіана, їй подобалося тільки отримувати й читати листи з неперевершеними віршами. Ми так і не зрозуміли, чому Сірано взагалі її любив. Розв’язки теж не вийшло. Ближче до фіналу з’явилося передчуття грози, що насувається: напруга зростала, хотілося, щоб нарешті «рвонуло», але катарсис ми так і не пережили. Навіть якось прикро. Проте після перегляду вистави у нас з’явився привід поговорити про красу зовнішню та внутрішню, про честь, про мистецтво. А ще ми обов’язково прочитаємо цю п’єсу російською та українською мовами, щоб, по-перше, насолодитися рядками, які навіть через століття знаходять відгук у серцях читачів, а по-друге, попрактикуватися в перекладі.