Петербургский путевой дневник: день первый, украинский

Еще недавно посетить Санкт-Петербург нам казалось фантастикой или просто трудноосуществимым мероприятием. Но все, о чем мечтаешь, обязательно сбывается. И вот мы уже гуляем по культурной столице России, посещаем музеи, заходим в соборы, идем на экскурсию в Академию художеств, едем по Дороге жизни... Но обо всем по порядку.

Идея показать «украинский» Санкт-Петербург (да, есть и такой!) студентам МГЛУ, изучающим украинский язык, родилась давно. Во-первых, в Петербурге много лет жил, учился и умер украинский поэт и художник Тарас Шевченко, в Петербурге он был похоронен, но на сороковой день перевезен на Украину и перезахоронен под Каневом. Во-вторых, в культурной столице существует организация «Украинская национально-культурная автономия», а в Доме дружбы Ленинградской области – Интерактивный музей украинской культуры. Не забудьте еще про памятники Тарасу Шевченко и месте его погребения на Смоленском кладбище. Одним словом, было куда пойти и что посмотреть. Об этом мечталось, но не воплощалось в жизнь. Реальные очертания идея посетить Санкт-Петербург обрела во время визита в МГЛУ главы Представительства Ассамблеи народов Евразии в Ленинградской области Юрия Паламарчука, который поддержал нашу идею и со своей стороны предложил ряд интересных мероприятий. Во время встречи со студентами 2-го курса переводческого факультета Юрий Анатольевич рассказал о проекте «Дорога Жизни – Дорога Воинской славы», посвященном увековечению памяти подвига многонационального народа во время блокады Ленинграда и Дороге Жизни как артерии, которая обеспечивала жизнь в блокадном городе. И тогда же возник вопрос: а почему бы нам не посетить и Музей «Дорога жизни», и мемориал «Разорванное кольцо» в Ленинградской области? Подумали и осуществили! И за то, что эта поездка состоялась, выражаем огромную благодарность Юрию Паламарчуку.

Академическая Первый день пребывания в северной столице мы полностью посвятили Украине. И начался наш пешеходный маршрут рано утром с Невского проспекта, Аничкового моста (конечно же, мы около всего, что можно было, фотографировались). Так мы приближались к Академии художеств – цели нашего пешего маршрута. По пути еще зашли в Казанский собор и Храм Вознесения Господня (Спас на крови). И вот перед нами Университетская набережная и величественное здание (как, впрочем, и большинство зданий в городе) Санкт-Петербургской академии художеств имени Ильи Репина. Наша экскурсия началась с конференц-зала, где особое внимание привлекла фреска на потолке, созданная В. К. Шебуевым «Торжество на Олимпе по случаю водворения изящных искусств в России». Тут же мы услышали подробный рассказ о создании Академии и ее истории до наших дней. Далее мы прошли в «Академический музеум», где располагается постоянная экспозиция произведений живописи из исторического собрания музея, работы знаменитых художников, чьи полотна служили и служат образцами для изучения и копирования многими поколениями воспитанников Академии. Неизгладимое впечатление на нас произвела экспозиция «Архитек-тура Петербурга XVIII–XIX веков в моделях, рисунках и чертежах», где представлены работы выдающихся зодчих прошлого: уникальные проектные модели известных архитектурных памятников Петербурга – Смольного монастыря, Исаакиевского собора, Михайловского замка, Биржи, Воскресенского Новодевичьего монастыря, Академии Художеств и др., которые в тот же и на следующий день мы увидели воочию. Для некоторых из нас стало открытием, что все модели прорабатывались в мельчайших подробностях не только внешне, но и внутренне, вплоть до росписей потолка и стен, плитки на полу и т. д. И все эти подробности мы смогли впоследствии «сличить» изнутри, например, того же Исаакиевского собора. Но все увиденное стало только прелюдией к главной нашей цели –посетить Мемориальную мастерскую Т. Г. Шевченко в стенах Академии, где художник жил, работал и умер в 1861 году в пять часов тридцать минут утра. Это время установлено на часах, висящих на стене. В 1911 году в мастерской были установлены мемориальная доска и бюст работы Ф. Ф. Каменского. Мастерская Т. Г. Шевченко была восстановлена в 1964 году, в ознаменование 150-летия со дня рождения великого украинского поэта и художника. К слову скажем, что до наших дней сохранились мольберт, этюдник, палитра, складной стул художника. Но все эти предметы сегодня находятся в Национальном музее Т. Г. Шевченко в Киеве, а в мемориальной мастерской – точные их копии. Квартира была двухэтажной. Нижнее помещение служило художнику мастерской. Здесь сегодня представлены диван, большой стол около окна, несколько стульев, мольберт, палитра, а также предметы, создающие украинскую атмосферу: бандура, соломенная шляпа, рисунки на стенах, рушники, сноп колосьев (кстати, привезенный в свое время из Украины). По узкой лестнице мы поднялись на так называемые антресоли, ко-торые в бытность Шевченко служили спальней. Сегодня тут размещены стеклянные витрины, в которых представлены копии архивных докумен-тов, освещающие основные этапы его биографии: выписка из метрической книги о рождении Т. Г. Шевченко, документ об освобождении от крепостной неволи 22 апреля 1838 года, академический аттестат и др., а также прижизненные издания, альбомы, художественные работы Тараса Григорьевича. Обо всем этом очень увлекательно и тепло рассказала экскурсовод Илона Владимировна. А чуть ли не за стеной, в здании Академии, размещается Церковь святой великомученицы Екатерины, в которой отпевали Тараса Григорьевича и куда мы тоже заглянули. По окончании экскурсии мы оставили свои отзывы об увиденном и услышанном и даже внесли свою лепту. Студенты сделали новый перевод текста о мастерской на украинский язык, которым, надеемся, отныне будут пользоваться в музее.

Часть вторая. Интерактивная украинская

Уже подуставшие, но довольные увиденным и услышанным, мы отправились в новое путешествие. На этот раз нас ждали в Интерактивном украинском музее «Джерело» («Источник») в Доме дружбы Ленинградской области. Под его крышей собрано 14 музеев украинской, узбекской, казах-ской, корейской, башкирской, белорусской, русской, карельской и других культур. Нас встретили песнями и стихами две удивительные гостеприимные и талантливые хозяйки – художник, писатель, поет, композитор Екатерина Планина и Людмила Погорелова. Они рассказали нам об истории создания музея, который открылся в 2015 году, и о коллекции уникальных экспонатов. Самые ценные, конечно, это рушники, которые сопровождали и сопровождают украинца всю жизнь от рождения до смерти. Гордость музея – большой рушник 1904 (!) года, который в свое время украшал «красный угол» (покуть) и оберегал всю семью от всего недоброго. Передавались такие реликвии из поколения в поколение. В 2015 году этот уникальный экземпляр был передан в музей «Джерело». Большинство представленных здесь рушников –с Полтавщины. Здесь рушники, которыми благословляли на совместную жизнь молодых, рушники, которыми перевязывали сватов в случае согласия девушки выйти замуж, так называемый «хлебосольный» рушник, свадебный, крестильный, союзный, венчальный… Автор и мастерица большинства из них – Мария Лоза. И созданы они все в середине прошлого столетия. Отдельного внимания заслуживает керамика, в основном из Опиш-ного на Полтавщине. Студенты узнали, что такие макитра (макітра). К слову, в украинском языке много фразеологизмов с этим словом, означающим или ум (макітра варить) или глупость (мати порожню макітру на плечах). Тут же мы увидели кувшины, миски, горшки и др. Большинство экспонатов в свое время использовалось в быту. Представлены в музее и костюмы (плахты, запаски, чепцы (очіпки), платки, веночки и др.). Тут же мы увидели прялку, изделия из соломы и кукурузных листьев, а также музыкальные инструменты. Наше внимание привлекла бандура, которая была приобретена на распродаже в Америке и передана в дар этому музею. К слову, на ней играла известная украинская бандуристка Оксана Герасименко. А еще тут можно подержать в руках писанки восковые и плетеные, украинские обереги, портреты Николая Гоголя и Тараса Шевченко. Посетили мы также и выставку иллюстраций к повести Н. Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки» Екатерины Планиной. По словам студентов, все, что мы увидели, – плод многолетней кропотливой работы создателей музея, людей по-настоящему преданных своему делу и живущих им. Неповторимая украинская атмосфера, исполненная хором песня «Несе Галя воду...» вдохновили и замотивировали студентов продолжать изучение украинского языка и украинской культуры. А напоследок помимо позитивных эмоций и ярких впечатлений от встречи мы получили в подарок сборники песен на украинском языке, за что очень благодарны Екатерине Планиной и Людмиле Погореловой. И от всей души желаем Екатерине Даниловне победить в международном конкурсе «Этномода», к которому она сейчас готовится. Часть третья. Кулинарная... Не трудно догадаться, что к вечеру, обойдя несколько музеев, храмов и просто пройдясь улицами Санкт-Петербурга (на тот момент мы прошли уже 16 км!), мы уже были, мягко говоря, немного уставшими и проголодавшимися. Поэтому решили поставить вкусную точку – заглянуть в ресторан украинской кухни «Пузатахата», где мы не только попробовали настоящий украинский борщ, драники, вареники, котлеты«по-киевски»и многое другое, но и пообщались с персоналом на украинском языке. Вот таким был наш первый санкт-петербургский украинский день. А на следующий нас ждали не менее интересные поездки и общение. Продолжение следует…

Ще недавно відвідати Санкт-Петербург нам здавалося фантастикою або просто нездійсненним заходом. Але все, про що мрієш, обов’язково здійснюється. І ось ми вже гуляємо по культурній столиці Росії, відвідуємо музеї, заходимо в собори, йдемо на екскурсію до Академії мистецтв, їдемо по Дорозі життя... Але про все за порядком. Ідея показати «український» Санкт-Петербург (так, є й такий!) сту-дентам МДЛУ, які вивчають українську мову, народилася давно. По-перше, в Петербурзі багато років жив, навчався і помер український поет і художник Тарас Шевченко, в Петербурзі він був похований, але на сороковий день перевезений в Україну і перепохований під Каневом. По-друге, в культурній столиці існує організація «Українська національно-культурна автономія», а в Будинку дружби Ленінградської області – Інтерактивний музей української культури. Не забудьте ще про пам’ятники Тарасу Шевченку і місці його поховання на Смоленському кладовищі. Одним словом, було куди піти і що подивитися. Про це мріялося, але не втілювалося в життя. Реальних обрисів ідея відвідати Санкт-Петербург набула під час візиту до МДЛУ голови Представництва Асамблеї народів Євразії в Ленінградській області Юрія Паламарчука, який підтримав нашу ідею і зі свого боку запропонував ряд цікавих заходів. Під час зустрічі зі студентами 2-го курсу перекладацького факультету Юрій Анатолійович розповів про проект «Дорога Життя – Дорога військової слави», присвячений увічненню пам’яті подвигу багатонаціонального народу під час блокади Ленінграда і Дорозі життя як артерії, яка забезпечувала життя в блокадному місті. І тоді ж виникло питання: а чому б нам не відвідати і Музей «Дорога життя», і Меморіал «Розірване кільце» в Ленінградській області? Подумали і здійснили! І за те, що ця поїздка відбулася, висловлюємо величезну подяку Юрію Пала-марчуку. 23 квітня 2021 р. Частина перша. Академічна Перший день перебування в Північній столиці ми повністю присвя-тили Україні. І почався наш пішохідний маршрут рано-вранці з Невського проспекту, Анічкового моста (звичайно ж, біля всього найцікавішого ми фотографувалися). Так ми наближалися до Академії мистецтв – мети нашого пішого маршруту. По дорозі ще зайшли до Казанського собору і Храму Вознесіння Господнього (Спас на крові). І ось перед нами Університетська набережна і велична будівля (як, утім, і більшість будівель у місті) Санкт-Петербурзької академії мистецтв імені Іллі Рєпіна. Наша екскурсія розпочалася з конференц-залу, де особливу увагу привернула фреска на стелі, створена В. К. Шебуєвим «Торжество на Олімпі з нагоди створення витончених мистецтв в Росії». Тут же ми почули докладну розповідь про створення Академії та її історію до наших днів. Далі ми пройшли до «Академічного музеуму», де розташовується постійна експозиція творів живопису з історичного зібрання музею, роботи знаменитих художників, чиї полотна служили і служать зразками для вивчення і копіювання багатьма поколіннями вихованців Академії. Незабутнє враження на нас справила експозиція «Архітектура Пе-тербурга XVIII–XIX століть в моделях, малюнках і кресленнях», де представлені роботи видатних зодчих минулого: унікальні проектні моделі відомих архітектурних пам’яток Петербурга – Смольного монастиря, Ісаакіївського собору, Михайлівського замку, Біржі, Воскресенського Новодівичого монастиря, Академії мистецтв тощо, які того ж і наступного дня ми побачили на власні очі. Для деяких із нас стало відкриттям, що всі моделі опрацьовувалися в найдрібніших подробицях не тільки зовні, але і в середині, аж до розписів стелі і стін, плитки на підлозі тощо, і всі ці подробиці ми змогли згодом «звірити» зсередини, наприклад, того ж Ісаакіївського собору. Але все побачене стало тільки прелюдією до головної нашої мети – відвідати Меморіальну майстерню Т. Г. Шевченка у стінах Академії, де художник жив, працював і помер у 1861 році о п’ятій годині тридцять хвилин ранку. Цей час встановлено на годиннику, що висить на стіні. У 1911 році в майстерні були встановлені меморіальна дошка і бюст роботи Ф. Ф. Каменського. Майстерня Т. Г. Шевченка була відновлена в 1964 році, в ознаменування 150-річчя від дня народження великого українського поета і художника. До речі, до наших днів збереглися мольберт, етюдник, палітра, складаний стілець художника. Але всі ці предмети сьогодні знаходяться в Національному музеї Т. Г. Шевченка в Києві, а в меморіальній майстерні – точні їхні копії. Квартира була двоповерховою. Нижнє приміщення служило художнику майстернею. Тут сьогодні представлені диван, великий стіл біля вікна, кілька стільців, мольберт, палітра, а також предмети, що створюють українську атмосферу: бандура, солом’яний бриль, малюнки на стінах, рушники, сніп колосків (до речі, привезений свого часу з України). По вузьких сходах ми піднялися на так звані антресолі, які під час перебування Шевченка служили спальнею. Сьогодні тут розміщені скляні вітрини, в яких представлені копії архівних документів, що висвітлюють основні етапи його біографії: виписка з метричної книги про народження Т. Г. Шевченка, документ про звільнення від кріпосної неволі 22 квітня 1838 року, академічний атестат тощо, а також прижиттєві видання, альбоми, художні роботи Тараса Григоровича. Про все це дуже захоплююче і тепло розповіла екскурсовод Ілона Володимирівна. А мало не за стіною, в будівлі Академії, розміщується Церква святої великомучениці Катерини, в якій відспівували Тараса Григоровича і куди ми теж зазирнули. Після закінчення екскурсії ми залишили свої відгуки про побачене і почуте і навіть внесли свою лепту –студенти зробили новий переклад тексту про майстерню українською мовою, яким, сподіваємося, відтепер користуватимуться в музеї.

Частина друга. Інтерактивна українська

Уже втомлені, але задоволені побаченим і почутим, ми вирушили в нову подорож. Цього разу на нас чекали в Інтерактивному українському музеї «Джерело» в Будинку дружби Ленінградської області. Під його дахом зібрано 14 музеїв української, узбецької, казахської, корейської, Башкирської, білоруської, російської, Карельської та інших культур. Нас зустріли піснями і віршами дві дивовижні гостинні і талановиті господині – художник, письменник, поет, композитор Катерина Планіна і Людмила Погорелова. Вони розповіли нам про історію створення музею, який відкрився в 2015 році, і про колекцію унікальних експонатів. Найцінніші, звичайно, це рушники, які супроводжували і супроводжують українця все життя від народження до смерті. Гордість музею – великий рушник 1904 (!) року, який свого часу прикрашав покуть і оберігав усю сім’ю від усього недоброго. Передавалися такі реліквії з покоління в покоління. У 2015 році цей унікальний екземпляр був переданий у музей «Джерело». Більшість представлених тут рушників – з Полтавщини. Тут рушники, якими благословляли на спільне життя молодих, рушники, якими перев’язували сватів у разі згоди дівчини вийти заміж, так званий «хлібосольний» рушник, весільний, хрестильний, союзний, вінчальний… Автор і майстриня більшості з них – Марія Лоза. І створені вони всі в середині минулого століття. На окрему увагу заслуговує кераміка, в основному з Опішного на Полтавщині. Студенти дізналися, що таке макітра. До речі, в українській мові багато фразеологізмів з цим словом, що означає або розум (макітра варить) або дурість (мати порожню макітру на плечах). Тут же ми побачили глечики, миски, горщики тощо, більшість з яких свого часу використовувалася в побуті. Представлені в музеї і костюми (плахти, запаски, очіпки, хустки, віночки тощо). Тут же ми побачили прядку, вироби з соломи і кукурудзяного листя, а також музичні інструменти. Нашу увагу привернула бандура, яка була придбана на розпродажу в Америці і передана в дар цьому музею. До речі, на ній грала відома українська бандуристка Оксана Герасименко. А ще тут можна потримати в руках писанки воскові і плетені, українські обереги, портрети Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. Відвідали ми також і виставку ілюстрацій до повісті М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» Катерини Планіної. За словами студентів, все, що ми побачили, – плід багаторічної кропіткої роботи творців музею, людей по-справжньому відданих своїй справі. Неповторна українська атмосфера, виконана хором пісня «Несе Галя воду...» надихнули і замотивували студентів продовжувати вивчення української мови та української культури. А наостанок крім позитивних емоцій та яскравих вражень від зустрічі ми отримали в подарунок збірки пісень українською мовою, за що дуже вдячні Катерині Планіній та Людмилі Погорєловій. І від щирого серця бажаємо Катерині Данилівні перемогти в Міжнародному конкурсі «Етномода», до якого вона зараз готується. Частина третя. Кулінарна… Не важко здогадатися, що до вечора, обійшовши кілька музеїв, храмів і просто пройшовшись вулицями Санкт-Петербурга (на той момент ми пройшли вже 16 км!), ми вже були, м’яко кажучи, трохи втомленими і зголоднілими. Тому вирішили поставити смачну крапку – зазирнути в ресторан української кухні «Пузата хата», де ми не тільки скуштували справжній український борщ, деруни, вареники, котлети «по-київськи» та багато іншого, а й поспілкувалися з персоналом українською мовою. Ось таким був наш перший санкт-петербурзький український день. А наступногона нас чекали не менш цікаві поїздки і спілкування. Далі буде...