6 июля 2019
В 2019 году в МГЛУ состоялся первый выпуск переводчиков-украинистов. Восемь молодых специалистов со знанием английского и украинского языков начали «самостоятельное плавание». И очень хочется надеяться, что все найдут дело по специальности и, конечно, по душе.
Пять лет назад, когда обучение только начиналось, девчонки (как, впрочем, и большинство, не знающих украинский язык), были уверены, что и учить-то нечего. Русский и украинский — языки родственные, большой процент лексики совпадает. Но как оказалось, далеко не все так просто и легко.
Интересное началось уже на самом первом этапе, когда стали учиться правильно произносить гласные и согласные, а потом постепенно подобрались к падежным окончаниям… И началось «веселье»!
А ведь это было только начало. Пришло время учить новые слова, фразы, начинать разбираться в украинской экономике, медицине, строительстве, культуре, международных отношениях и многом-многом другом. Да что там рассказывать. Вот как вспоминают о своих открытиях сами выпускницы.
“В 2014 году мы впервые переступили порог МГЛУ, девять абитуриенток с огромным количеством красочных планов на будущее. Успешно пройдя вступительные испытания, мы нашли свои имена в списках принятых и приехали на собрание первокурсников, еще более воодушевленные предстоящей студенческой жизнью. Но все наши мечты рассеялись, когда в самом начале собрания объявили: «Англо-украинская группа». Не успев прийти в себя от того, что в данном вузе, оказывается, изучают не только европейские или скандинавские языки, но и языки стран СНГ, которые (как выяснилось позднее) не менее востребованы на рынке профессий, мы уже вставали со своих мест и смотрели в потерянные глаза друг друга. Конечно, сразу же возник вопрос: а почему именно я? В нашей группе много медалистов с высокими баллами по вступительным экзаменам, отобраны мы были не по алфавиту, а тогда как? Перевестись было невозможно, потому что никто не хотел меняться языками. Первый набор военных переводчиков с украинским языком, да еще и в 2014 году, когда отношения между странами так натянуты и напряжены!
Нашему ужасу не было предела. Однокурсники в основном ехидно улыбались, потому что больше групп, которые будут изучать языки стран СНГ, на наш курс не набрали. Родственники только сочувственно вздыхали, ведь 30 августа уже не забрать документы и в другой вуз не поступить. Вот так мы и терзали себя полгода учебы, пока, наконец, не познакомились с первым преподавателем украинского языка Гмырей Людмилой Владимировной. Сразу отметили на занятиях по украинскому совершенно иную атмосферу, нежели на занятиях по английскому. В Центре украинистики всегда было уютно и по-домашнему тепло. Преподаватель умело совмещала учебный процесс и приобщала нас к культуре украинского народа, прививала любовь к украинскому языку.
Затем Людмилу Владимировну сменила Овсянникова Ассоль Алексеевна. При первой встрече мы очень волновались, думали, что тепло и дружелюбие, царившее на парах Людмилы Владимировны, новому преподавателю сохранить не удастся. Но удалось не только сохранить, но и преумножить.
Для нас, как и для Ассоль Алексеевны, все было внове, ведь даже учебники и словари по украинскому языку можно пересчитать по пальцам. Мы много читали, исправно писали домашние задания от руки, учили поэзию и не заметили, как стали говорить на украинском языке не только во время занятий, но и на перерывах и даже за пределами университета: в метро, кафе и т.д. Бывало, что выразить мысль на украинском языке получалось проще и лучше, чем сказать то же самое на русском. А сколько в украинском языке забавных слов, которые с легкостью запоминаются и обогащают речь!
При более тесном знакомстве с языком, мы поняли, что он совершенно не похож на русский, он самобытен и богат. Да, и переводчиков-украинистов не так много, значит, нас всегда будут ценить. Безусловно, были и разочарования. Самым большим минусом для меня стало отсутствие возможности поехать на стажировку, но при желании можно взяться за третий язык и поехать в какую-то другую страну.
Людей, владеющих литературным украинским языком, не так много, существует множество сфер, где можно сказать новое слово в переводоведении и проявить себя. Мы применили свои знания по украинскому языку при участии в различных конкурсах переводов, написании выпускных квалификационных работ (и написали их все на отлично!). Некоторые из нас уже преподают украинский в Национальном культурном центре Украины в Москве, где очень высоко оценили наш уровень подготовки.
Все полученные нами навыки пригодились при прохождении практики в таких ведущих российских организациях, как ТАСС и МИД. Сейчас, спустя пять лет, мы точно можем сказать, что ни о чем не жалеем. Язык нам очень близок. Что уж говорить, если на выпускном в караоке большинство песен, которые мы пели, были украинскими!
Если что-то нельзя изменить, нужно извлекать максимум возможностей из того, что дает жизнь. Никогда не знаешь, где твои навыки могут пригодиться в будущем, а изучение любого иностранного языка – это всегда безграничные возможности и множество открытий.”
Випуск першої групи перекладачів-україністів в МДЛУ
У 2019 році в МДЛУ відбувся перший випуск перекладачів-україністів. Вісім молодих фахівців зі знанням англійської та української мов почали «самостійне плавання». І дуже хочеться сподіватися, що всі знайдуть справу за фахом і, звичайно, до душі.
П'ять років тому, коли навчання тільки починалося, дівчата (як, втім, і більшість, хто знає українську мову), були впевнені, що і вчити нема чого. Російська та українська - мови споріднені, великий відсоток лексики збігається. Але як виявилося, далеко не все так просто і легко.
Цікаве почалося вже на найпершому етапі, коли стали вчитися правильно вимовляти голосні і приголосні, а потім поступово підібралися до відмінкових закінчень... І почалися «веселощі»!
Але це був тільки початок. Прийшов час вчити нові слова, фрази, починати розбиратися в українській економіці, медицині, будівництві, культурі, міжнародних відносинах і багато-багато в чому іншому. Та що там розповідати. Ось як згадують про свої відкриття самі випускниці.
"У 2014 році ми вперше переступили поріг МДЛУ, вісім абітурієнток із величезною кількістю планів на майбутнє. Успішно пройшовши вступні випробування, ми знайшли свої імена у списках зарахованих і приїхали на збори першокурсників, ще більш надихнуті майбутнім студентським життям. Але всі наші мрії розвіялися, коли на самому початку зборів оголосили: «Англо-українська група». Не встигнувши прийти до тями від того, що в даному виші, виявляється, вивчають не тільки європейські або скандинавські мови, а й мови країн СНД, які (як з'ясувалося пізніше) не менш затребувані на ринку професій, ми вже вставали зі своїх місць і дивилися у розгубленіі очі один одного. Звичайно, відразу ж виникло питання: а чому саме я? У нашій групі багато медалістів із високими балами за вступні іспити, відібрані ми були не за алфавітом, а тоді як? Перевестися було неможливо, тому що ніхто не хотів мінятися мовами. Перший набір військових перекладачів із українською мовою, та ще й у 2014 році, коли відносини між країнами такі натягнуті та напружені!
Нашому жахові не було меж. Однокурсники в основному єхидно посміхалися, тому що більше груп, які будуть вивчати мови країн СНД, на наш курс не набрали. Родичі тільки співчутливо зітхали, адже 30 серпня вже не забрати документи і в інший виш не перейти. Ось так ми і мучилися півроку, поки, нарешті, не познайомилися з першим викладачем української мови Гмирею Людмилою Володимирівною. Відразу відзначили, що на заняттях з української зовсім інша атмосфера, ніж на заняттях з англійської. У Центрі україністики завжди було затишно і по-домашньому тепло. Викладач вміло поєднувала навчальний процес із залучанням нас до культури українського народу, прищеплювала любов до української мови.
Потім Людмилу Володимирівну змінила Овсянникова Ассоль Олексіївна. При першій зустрічі ми дуже хвилювалися, думали, що тепло і дружелюбність, що панували на парах Людмили Володимирівни, новому викладачеві зберегти не вдасться. Але вдалося не тільки зберегти, а й примножити.
Для нас, як і для Ассоль Олексіївни, все було новиною, адже навіть підручники і словники з української мови можна перерахувати по пальцях. Ми багато читали, справно писали домашні завдання від руки, вчили поезію і не помітили, як стали говорити українською мовою не тільки під час занять, а й на перервах і навіть за межами університету: в метро, кафе тощо. Бувало, що висловити думку українською мовою виходило простіше і краще, ніж сказати те ж саме російською. А скільки в українській кумедних слів, які з легкістю запам'ятовуються і збагачують мову!
При більш тісному знайомстві з мовою, ми зрозуміли, що вона зовсім не схожа на російську, вона самобутня і багата. До того ж, перекладачів-україністів не так багато, значить, нас завжди будуть цінувати. Безумовно, були і розчарування. Найбільшим мінусом для нас стала відсутність можливості поїхати на стажування, але при бажанні можна взятися за третю мову і поїхати в якусь іншу країну.
Людей, які володіють літературною українською мовою, не так багато, існує безліч сфер, де можна сказати нове слово в перекладознавстві і виявити себе. Ми застосували свої знання з української мови під час участі в різних конкурсах перекладів, у написанні випускних кваліфікаційних робіт (і написали їх всі на відмінно!). Деякі з нас вже викладають українську в Національному культурному центрі України в Москві, де дуже високо оцінили наш рівень підготовки.
Усі отримані нами навички сталися в пригоді при проходженні практики в таких провідних російських організаціях, як ТАРС і МЗС. Зараз, п'ять років потому, ми точно можемо сказати, що ні про що не жалкуємо. Мова нам дуже близька. Що вже казати, якщо на випускному в караоке більшість пісень, які ми співали, були українськими!
Якщо щось не можна змінити, потрібно витягати максимум можливостей з того, що дає життя. Ніколи не знаєш, де твої навички можуть статися в пригоді в майбутньому, а вивчення будь-якої іноземної мови - це завжди безмежні можливості і безліч відкриттів."
МГЛУ
